ГА́РКНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до гаркати. Молоді схопилися з місць і гаркнули так, що аж шибки задзвеніли (Тулуб, Людолови, І, 1957, 197); — Де староста? — гаркнув на писаря хорунжий (Багмут, Опов., 1959, 21); Тихо, Раптом гаркнув залп (Головко, І, 1957, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 31.