ГАРНЕ́НЬКИЙ, а, е. Зменш.-пестл. до га́рний 1,2. Гарненький європейський городок [Катанья] (Коцюб., III, 1956, 354); Взяла [стара] за ручку невеличку дівчинку, гарненьку, чорнявеньку (Вовчок, І, 1955, 10); Петрик — гарненьке хлопча, в шкільному одязі, сонний і сп’янілий, не міг підняти з стола важкої голови (Дмит., Розлука, 1957, 211); Як тільки зробиться темненько, Лисиці й шле [Щука] то щупачка,.. Або линів гарненьких (Гл., Вибр., 1957, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 33.