ГАРУВА́ТИ 1, ГЕРУВА́ТИ і ГИРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., заст.
1. неперех. Важко, без відпочинку працювати. [Бабич:] Гарував чоловік, весь вік робив, аж йому очі з голови лізли, мучився, терпів (Фр., IX, 1952, 139); Днем і ніччю гарував, а складав крейцар до крейцарика, щоби раз із бідою розв’язатися (Ков., Тв., 1958, 103).
2. перех. і без додатка. Правити (ціну, винагороду). Що це він герує? Дорого герує за вола (Сл. Гр.); Якщо не дуже багато будуть гарувати, то й поступайтесь: там рублів п’ять, ну хоть і десять, то вже давайте (Сл. Гр.).
3. неперех. Прямувати. Гируємо аж у саму столицю Петербург (Шевч., VI, 1957, 82).
4. перех. Стягувати, здирати. Хуртовина назад бідаху пре, за поли смикає, відлогу з плеч гирує (Греб., І, 1957, 60).
ГАРУВА́ТИ2, у́ю, у́єш, недок., перех., заст. Робити пази; пазувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 36.