ГАРЯЧКО́ВИЙ, а, е.
1. Стос. до гарячки (у 1 знач.). Дві грубі сльози сплинули по її обличчю, що палало гарячковим рум’янцем (Фр., VI, 1951, 167).
2. перен. Хворобливо-збудливий, нервовий. Такий же [Сергій Боровик] поривний і гарячковий, здатний у захваті наробити багато лиха, насамперед собі, прямолінійний і нестримний (Собко, Справа.., 1959, 232); // Який виявляє нервове збудження, напруження. — Бігме, я нічого не винна, — швидко, з якимсь гарячковим поспіхом шептала Ганка (Фр., І, 1955, 89); // Надмірно поспішний. Писалося нашвидку, бо вже мало лишилось вільного часу, — отож наслідки такої гарячкової праці й помітні в тих оповіданнях (Коцюб., III, 1956, 127); Вже при першому знайомстві з Сакієм читач довідується, що він дуже незадоволений гарячковим збагаченням батька (Іст. укр. літ., II, 1956, 548).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 38.