ГЕВА́Л, а, ч., фам. Велика неповоротка, незграбна людина. Щирі дитячі сльози чотирнадцятирічного гевала чимало розважали обозників (Ю. Янов., I, 1958, 519); В уяві склався образ здоровенного гевала, грубого і самозакоханого (Собко, Звич. життя, 1957, 49); // заст. Груба некультурна людина. З виду й з одежі [чоловік] не гевал, не бурлака, а щось не просте (Стор., І, 1957, 334).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 45.