ГЕ́НІЙ, я, ч.
1. Те саме, що геніа́льність 1. З таких пишних садків вилинув, як соловей з гаю, Шевченків геній (Н.-Лев., II, 1956, 28); В. І. Ленін найповніше поєднував у собі теоретичну силу великого ученого і геній неперевершеного політика (Ком. Укр., 10, 1967, 18).
2. Особа, наділена геніальністю. — То ж — великі генії творили [музику] (Мирний, III, 1954, 204); Геній українського народу, Шевченко Тарас, викуплений на волю російськими письменниками, — не схотів Миколі Палкіну коритись (Тич., III, 1957, 53); // у чому, на що, розм. Особа, яка досконало знає що-небудь, умів щось робити.
3. В давньоримській міфології — дух, божество, покровитель людини в її діяльності. Геній то був, але геній не той, що з’являвся Темної ночі тоді, коли жахом скував мою душу (Л. Укр., І, 1951, 22).
До́брий ге́ній чий — людина, яка робить благотворний вплив на кого-небудь, приносить користь комусь. [Ірина:] Спасибі вам.. Ви добрий геній наш! (Дмит., Драм. тв., 1958, 329); Злий ге́ній чий — людина, яка робить поганий вплив на кого-небудь, приносить шкоду комусь. — Сам Василь Митрофанович пожалував, — саркастично кинув Федір Рибка і, відходячи від мене, додав: Наш злий геній… щоб його чорти забрали (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 155).
4. чого. Найвищий вияв, уособлення чого-небудь. Весь свій могутній рівносторонній геній художника і поета, мислителя і борця Шевченко присвятив служінню народові (Ком. Укр., 2, 1961, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 51.