ГЕТЕ́РА, и, ж. У стародавній Греції — освічена незаміжня жінка, що вела вільний спосіб життя; // Жінка легкої поведінки; легковажна жінка. Радіє мати: В Алкіда син її росте, Росте; лицяються гетери І перед образом Венери Лампаду світять (Шевч., II, 1953, 267); [Поет (до гетери):] Чого така смутна моя Алмея? [Гетера:] Ох, вчора згинула моя папуга! (Л. Укр., II, 1951, 511).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 57.