ГЕТЬ-ГЕ́ТЬ, присл.,розм. Далеко-далеко. Дніпро геть-геть собі розкинувся! Сіяє батько та горить (Шевч., II, 1953, 298); Вже сонце геть-геть піднялося і почало немилосердно пекти (Фр., V, 1951, 401).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 58.