ГЕТЬ-ТО, присл., розм. Надто багато; досить. Проти Варвари [4 грудня] почало мотрошити сніжком; до світа і геть-то його випало (Мирний, III, 1954, 8); // У повній мірі; зовсім. — Пхе! Це буде вже геть-то по-міщанськи (Н.-Лев., IV, 1956, 268); — Як кому, так і геть-то уся під селом земля (Головко, II, 1957, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 59.