ГИ́БЛИЙ, а, е, діал. Непридатний, негодящий. — Та й земля наша не така вже гибла, можна освоювати нові заболочені грунти (Коз., Сальвія, 1959, 11); // Який приводить до загибелі. — Правда ж, Романочку, ти не підеш на ту прокляту чужину, на те гибле бурлакування? (Стельмах, Хліб.., 1959, 142).
◊ Ги́бле ді́ло — погана справа. — Їдь, дочко, не спізнюйся,— сказав Радивон.— Гибле то діло, коли людина кудись спізниться (Кучер, Трудна любов, 1960, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 59.