ГИД, ч., розм., рідко.1. род. у. Нечисть, бруд. Там зчищають грязь, а наші купу превелику нагорнули, мов зібрали гид з усього ринку (Сл. Гр.).
2. род. а, перен. Погана, мерзенна людина. Не займай гида, не каляй вида (Сл. Гр.).
3. у знач. присл. ги́дко. Такий бридкий, що гид і глянути на його (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 60.