ГИ́ЧКА, и, ж.
1. Стебло та листя перев. коренеплодів та бульбоплодів; бадилля, ботвина. Кублилася дрібною гичкою жовтогаряча морква (Мирний, IV, 1955, 205); Дівчата підбирали викопані буряки і, обрізавши на них гичку, складали в купи (Донч.. VI, 1957, 324); Плануємо засилосувати понад 3000 центнерів гички цукрових буряків (Колг. Укр., 9, 1956, 26).
2. перен., розм. Верхня частина зав’язаного мішка, вузла. Хвать [баба] вузла за гичку! І, немов той акробат, Дряпалась на пічку (С. Ол., Вибр., 1959, 231).
3. діал. Грива. [Куць:] Я їм коня притяг за гичку в стайню (Л. Укр., III, 1952, 251).
4. діал. Росток, паросток на коренеплодах. Перебирала [Катерина] кожну картоплину: з гичками відкладала на насіння, а почорнілі — на харч (Чорн., Виз-вол. земля, 1959, 48).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 63.