ГЛЕВКИ́Й, а́, е́.
1. Схожий на мокру глину; недопечений (про хліб). Глевкий, чорний, як земля, хліб давив у горлі й тріщав у зубах (Н.-Лев., II, 1956, 100); Коли протяг у хаті, коровай неодмінно зісподу буде глевкий! (Смолич, Мир.., 1958, 42).
2. перен. Не до кінця сформований; недозрілий. [Деякі парубки:] Молодий ще дуже! Хоч і повно в його голові розуму, так глевкий же ще той розум, — нехай зачерствіє!.. (Кроп., 1, 1958, 66); // Повільний у рухах, неповороткий (про людину). Другий помічник був добродушний, глевкий (Збан., Єдина, 1959, 259).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 80.