ГЛЕВТЯ́К, а́, ч.
1. Глевкий хліб. Аж баба хліб бровку шпурнула І горло глевтяком заткнула, То він за кормом і погнавсь (Котл., І, 1952, 134); Козаков довго дивився, як дітвора жадібно давиться гарячими глевтяками, І несподівано встав, зітхнувши (Гончар, І, 1954, 10).
2. перен. Повільна у рухах, неповоротка людина. Коли б зчепитися вручну, — то навряд чи цей глевтяк вирвався б з Юхимових жилавих рук (Ле, Ю. Кудря, 1956, 311).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 81.