ГЛИ́НА, и, ж. Багатомінеральна гірська порода, перев. осадочного походження, яка з водою утворює пластичну масу; широко використовується у будівництві, гончарстві, скульптурі і т. ін. Назносим каміння, назносимо глини, Збудуємо хатку з дверима у сіни (Коцюб., І, 1955, 426); Є добра глина, цеглу з неї роблять… (Шиян, Баланда, 1957, 56); *У порівн. Усе міняється, виліплюється, мнеться, мов глина творчая у скульптора в руках (Тич., II, 1947, 240).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 84.