ГЛИНОБИ́ТНИЙ, а, е, буд. Міцно, щільно збитий з суміші глини і порізаної соломи або дрібного каміння, піску і т. ін. Крім напівземлянок, характерних для ранньотрипільського часу, будували і глинобитні наземні споруди (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 55); У кутку, на підвищенні з грунту, стояла глинобитна піч куполоподібної форми (Вісник АН, 8, 1949, 41); Корівник будувався оригінальним способом: над старим, глинобитним, зводився новий цегляний — вищий і більший (Смолич, III, 1959. 558).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 85.