ГЛУМЛИ́ВО. Присл. до глумли́вий. — Жаль вам, що ви не були там, де я ходив? — відповів [Сава] глумливо (Коб., II, 1956, 35); Він був високий на зріст і доброго складу чоловік. з голубими очима, правильним профілем обличчя, русявим волоссям, з глумливо складеними вустами (Бойч., Молодість, 1949, 226); * Образно. Глумливо шуміли на вітрі зелені сосни, кудись у безвість тяглися лісові нетрі (Збан., Єдина, 1959, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 88.