ГЛУХОМА́НЬ, і, ж., розм. Те саме, що глушина́. У гуркоті моторів потонули голоси. Гучне ревище згойднуло соснові верховіття, погнало в лісову глухомань волохаті тумани (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 328); Миргород і Сорочинці. Колись тут була глухомань. Люди вірили в бога і чорта, у відьом і різні чаклунства (Цюпа, Україна.., 1960, 172).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 89.