ГЛІД, гло́ду, ч. Колюча кущова рослина, яку вирощують як декоративну або для живоплоту. Глід. Відомий великий кущ, досить декоративний весною, під час цвітіння, і восени, коли почервоніють рясні плоди (Озелен. колг. села, 1955, 92); На схилах яру, в колючих хащах терну і глоду, виводять пташенят сорокопуди (Донч., VI, 1957, 70); // Плід цієї рослини. І ласощі все тільки їли, сластьони, коржики, стовпці, Часник, рогіз, паслін, кислиці, Козельці, терн, глід, полуниці (Котл., І, 1952, 149); * У порівн.В піску зостався той зрадливий слід її [дівчини] ноги з ясними підківками, Що серце коле, як червоний глід (Рильський, Поеми, 1957. 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 86.