ГНИЛЯ́ТИНА, и, ж. Те саме, що гниль 1, 2. Од їх [ліан] одразу вдарив важкий болотяний дух, неприємний, гидкий, ніби од якоїсь здохлятини та гнилятини (Н.-Лев., І, 1956, 567); — А чому ви, пане майстре, годуєте нас гнилою рибою?.. — Коли?! Брешеш, собако! Ніколи не годував вас гнилятиною (Тулуб, Людолови, І, 1957, 209); Стаття Франка незвичайно подобалась мені.. Так ясно, простоі дотепно ледве чи хто потрапив би у нас вивести тоту [ту] гнилятину на чисту воду (Коцюб., III, 1956, 278).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 93.