ГНІЙНИ́К, а́, ч. Місце скупчення гною (у 1 знач.); нарив. Якщо у хворого довгий час існує каверна або гнійник легенів, то його вже майже неможливо вилікувати (Наука.., З, 1957, 15); * Образно. Обвинувачення [на Нюрнберзькому процесі] викриває все лихо, заподіяне світові фашистами, і розтинає отруйний гнійник на тілі людства — фашизм (Смолич, Після війни, 1947, 31); * У порівн. Видно, застаріла ненависть до Радянського Союзу прорвалась у нашого ворога [Гітлера], як гнійник (Довж., III, 1960, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 96.