ГНІТИ́ТИ, гнічу́, гні́тиш, недок., перех.
1. Давити на що-небудь; стискувати, спресовувати що-небудь. — Мати чогось довго колотила масло, гнітила сир, то й мені не спалося (Стельмах, Хліб.., 1959, 74); Коло комбайна екскурсія зажадала, щоб заводи зробили таку машину, яка гнітила б січену солому (Горд., І, 1959, 607).
2. перен. Спричинятися до пригніченого стану; викликати важке і болісне почуття. Мабуть, нікуди цього літа не поїду — і це гнітить мене (Коцюб., III, 1956, 293); Оксану вже починало гнітити мовчання (Головко, І, 1957, 114).
3. перен. Піддавати гніту, утиску; гнобити, пригноблювати. Наше плем’я зросло, Хоч не легко було Нам рости у диму й на руїнах; Нас гнітив польський пан І німецький окупант, Та цвіте молода Україна (Укр.. думи.., 1955, 412); — Та він мовчки усіх вас гнітить, під ноги собі топче (Вовчок, І, 1955, 184).
4. Надавати чому-небудь золотисто-коричневого кольору за допомогою вогню; підсмажувати. Перепілка цілу ніч Підкладала дрова в піч, Щоб варила, щоб гнітила Й коровай спекла до діла (Стельмах, Жито.., 1954, 195); Хіба я знаю силу твоєї печі — чи вона гнітить, палить, чи, може, зовсім ледача — з поганої глини? (Горд., II, 1959, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 96.