ГОВОРЮ́ЧІСТЬ, чості, ж., рідко. Властивість за знач. говорю́чий. І його веселість, і його говорючість дуже сподобалися їй (Н.-Лев., IV, 1956, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 101.