ГОЛОВНЯ́1, і́, ж. Те саме, що голове́шка 1. Пустиня циганом чорніла: Де город був або село — І головня уже не тліла, І попіл вітром рознесло (Шевч., II, 1953, 60); * Образно. Але ненависть більшу маю втричі До римського проклятого божка, Бо в колесо історії він тиче Головню із костра єретика (Павл., Бистрина, 1959, 98); * У порівн. Еней уздрів свою Дидану, Ошмалену, мов головня (Котл., І, 1952, 144).
ГОЛОВНЯ́2, і́, ж. Грибкове захворювання рослин (перев. злакових), при якому зерно перетворюється на чорний пил або на тверду чорну масу. В артілі «Ленінський шлях» посівний ячмінь і досі не очищено від головні (Рад. Укр., 1.IV, 1959, 2); Галя.. вивіряла на чистоту і схожість [насіння], протруювала препаратом, що знешкоджує спори головні (Горд., Цвіти.., 1951, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 113.