ГОЛОСУ́ЮЧИЙ, а, е Дієпр. акт. теп. ч. до голосува́ти 1; // у знач. ім. голосу́ючий, чого, ч. Той, хто голосує. Закінчив [староста] голосування, хоч голосуючих було ще кілька кіп (Март., Тв., 1954, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 117.