ГОНО́РНИЙ, а, е, діал. З гонором (у 1 знач.). Іваниха — була то жінка гонорна, великого роду (Кобр., Вибр., 1954, 54); Знав, що Марія роботяща та не гонорна і — рішився [женитися] (Ірчан, II, 1958, 275).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 123.