ГОСТИ́ТИ, гощу́, гости́ш, недок., розм.
1. перех. і без додатка. Те саме, що вгоща́ти. Почали [люди] мене гостити вареними яйцями й паляницею (Барв., Опов.., 1902, 124); Баба почала гостити: дала по стаканчику винця і закуску таку хорошу, що рідко хто й бачив (Укр.. казки, легенди.., 1957, 137).
2. неперех. Те саме, що гостюва́ти. Син недовго гостив у батька (Мирний, IV, 1955, 183); * Образно. На землю скель і радуг малинових Нужда прийшла гостити у дворі (Мал., І, 1956, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 143.