ГРАБА́РКА, и, ж.
1. Віз, дроги з довгим ящиком для перевезення землі. Тоді якраз будівництво переживало той неповторний період, коли кайло замінялося перфоратором, лопата — екскаватором, грабарка — вагоном (Баш, На землі.., 1957, 23).
2. Велика лопата. І взявся [батько] за роботу. Згинався, з розмаху заганяв обома руками грабарку в купу вугілля на тендері, не розгинаючись, обертався з нею до печі і з розгону жбурляв у вогненну пащу (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 150.