ГРАВЕ́ЦЬ, вця́, ч.
1. Учасник гри (у 2 знач.). Взяття ворожої фігури не є обов’язковим і робиться лише за бажанням гравця, що має черговий хід (Перша книга шахіста, 1952, 22); Футбол люблю й зараз, але перейшов уже з гравців до класу болільників (Ю. Янов., II, 1954, 31); // Той, хто захоплюється якою-небудь грою, знавець якоїсь гри. — Та хай їм провалитися, цим картам! Який я гравець! (Тулуб, Людолови, І, 1957, 279); [Ватутін:] Війна — не шахи. Нами керує творча ідея, а не азарт гравця (Дмит., Драм. тв., 1958, 131).
2. розм. Той, хто грає на якому-небудь музичному інструменті. Такі вже гудки навчився [Ванько] подавати, що інший гравець на флейті позаздрити може!.. (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 158).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 152.