ГРАЙ, ю, ч., поет.
1. Безладний крик (птахів). Згори долинув сойки крик, з ліщини грай синичок (Дор., Три богатирі, 1959, 39); А ще ближче до лісу чувся пташиний грай (Рудь, Гомін.., 1959, 115).
2. перен. Які-небудь звуки. Ой степи безкраї! Під гарматний грай налетіли зграї на коханий край (Сос., II, 1958, 195); Заграє сонце на піддашку, І вже іде… заліза грай (Ус., Дорогами.., 1951, 223).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 154.