ГРАНИ́ЧНИЙ, а, е. 1 Який стоїть на границі (у 1 знач.) чого-небудь. У нас виникла думка мінятися дітьми на літні вакації .. Кошти невеликі: треба привезти дітей на граничну станцію і там замінятись (Коцюб., III, 1956, 369); Лиш згодом, граничним стовпом на дорозі, ..Згадається темне прощання на розі, І пилом на споминах ляже печаль (Перв., II, 1958, 409).
2. Який є найвищим ступенем чого-небудь; крайній. Поезія з-поміж усіх родів літератури передбачає максимальну концентрацію думки і почуття, отже — граничну точність, свіжість і лаконічність вислову (Про багатство л-ри, 1959, 303); Водій вів машину на граничній швидкості (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 157.