ГРА́НКА1, и, ж. Стовпець друкарського набору, що має довільну кількість рядків; // Відбиток такого стовпця для читання коректорами, редакторами і т. ін. Чумак тим часом узяв на столі гранки Павлової збірки, став переглядати (Головко, II, 1957, 476); Він жив у флігельку нашого дідуся, бігав по гранки в редакцію, чистив з дідусем садок (Ів., Таємниця, 1959, 157).
ГРА́НКА2, и, ж. Зменш. до грань1 2. Дім боярина збудований був із грубих, у чотири гранки гладко обтесаних .. ялиць (Фр., VI, 1951, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 157 - 158.