ГРАНІ́Т, у, ч. Кристалічна магматична гірська порода зернистої будови, що складається з кварцу, польових шпатів і слюди. Силікати входять до складу цілого ряду гірських порід: граніту, гнейсу, базальту, різних сланців і т. д. (Заг. хімія, 1955, 447); Через рідку траву блищить глина пополовині з шматками не зовсім чистого граніту (Н.-Лев., II, 1956, 387); * Образно. Тут звучною бронзою слави, Гранітом чеснот бойових Дім воїна величавий Мури свої воздвиг (Бажан, І, 1946, 175); * У порівн.Серцями й думами сполучні [з’єднані] І непохитні, мов граніт. — Ми [українці] з братом руським нерозлучні! Живем в союзі триста літ! (С. Ол., Вибр., 1959, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 157.