ГРИЗНЯ́, і́, ж., розм.
1. Бійка між тваринами. Він узяв його [собаки] вухо, подране в щоденній гризні, і стиснув його між пальцями (Мик., II, 1957, 177); В цей час знялася на подвір’ї страшенна метушня, лемент, тупіт, собача гризня (Збан., Незабутнє, 1953, 61).
2. перен. Сварка, лайка у людей. — І чого воно так, Катре, тільки у людей зайде свято — у нас здіймається гризня? — промовляє [Іван] мов сам до себе (Вас., І, 1959, 300); — Хоч би ти, Якове, з ним до пуття, без гризні поговорив (Стельмах, Хліб.., 1959, 504); // Гострі суперечки між протилежно настроєними групами людей. В капіталістичних країнах взаємовідносини між працівниками мистецтва побудовані на взаємознищенні, гризні, конкуренції (Довж., III, 1960, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 166.