ГРИ́ЗТИСЯ, зу́ся, зе́шся; мин. ч. гри́зся, гри́злася, лося, недок.
1. Кусати один одного (про тварин). Вітер стукав дверима по покинутих хатах, корови блукали по дворах та гризлись собаки (Коцюб., II, 1955, 77); Десь гризлися собаки, а потім одна з них дуже жалібно скавучала (Життя К.-Карого, 1957, 188).
2. перен., розм. Сваритися, сперечатися з ким-небудь, один з одним. Явдоха гризлася з Мотрею, не давала їй спокою (Мирний, II, 1954, 292); Князі гризлися між собою, нападали один на одного, а страждали від цього прості люди (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 54).
3. без додатка, розм., ким, чим, перен. Душевно страждати, журитися, переживати. — Бідна, вона десь, певно, гризлася дуже, почувши, що я в шпиталі! (Фр., І, 1955, 349); Ярина всю дорогу гризлася думкою, де вона знайде у Львові пристановище (Панч, Гомон. Україна, 1954, 384); Христя хоч і на порі, але Кирило не дуже гризеться нею (Іщук, Вербівчани, 1961, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 167.