ГРИМОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ГРИМОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. Підсил. до гримі́ти 1, 2. Поїзд стогне в дорозі, гримоче за соту верству (Шпорта, Твої літа, 1950, 26); Трактор ледве чутно гримотить, коник десь сюркоче… (Гончар, Маша.., 1959, 35); Цілісіньку ніч не переставало блискати й гримотіти (Юхвід, Оля, 1959, 178); Жінка .. усе бувало смикала чоловіка за рукав, щоб не гримотів на цілу хату: не на зборах, мовляв (Мур., Бук. повість, 1959, 132); * Образно. Битва гримотить по ярах та кручах (Довж., Зач. Десна, 1957, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 168.