ГРИ́ЩЕ, а, с.
1. перев. мн. Різного виду розваги, організовані на дозвіллі або з певною метою. Ті, що не містилисьу хаті, розклали на подвір’ї вогонь і справляли коло нього веселі грища (Коцюб., II, 1955, 354); [Іфігенія:] Він досі.. на грищах олімпійських Отримує вінці (Л. Укр., І, 1951, 161); Дівчата й хлопці покинули грища й танки, купчаться всі коло темного дуба (Дн. Чайка, Тв., 1960, 155).
2. Місце для таких розваг. На грищі співала, на досвітках пряла, На улиці [вулиці] часом до світа гуляла… (Греб., І, 1957, 89); Мов в купальну ніч на грищі Розіклали [два брати] ось кострище (Манж., Тв., 1955, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 169.