ГРУ́ДА1, и, ж.
1. Затверділий, стиснутий кусок якоїсь речовини, перев. м’якої, розсипчастої, крихкої. Він щосили заважив дзюбаком у ямці, щоб відлупити груду (Фр., IV, 1950, 24); Він зупинивсь і розминав в долоні Пахучу м’якість чорноземних груд (Бажан, Нашому юнацтву, 1950, 26).
2. збірн. Нерівності на поверхні землі у вигляді затверділих горбків. Катря не жаліла своїх ніг: скільки хапало духу, мчалася, спотикалася об груду (Мирний, IV, 1955, 305); Слова впали в серця, як краплі дощу на суху груду (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 16).
ГРУ́ДА2, и, ж., рідко. Велика кількість предметів, нагромаджених безладно один на другий; купа. Минуло трохи більше року, як землетрус обернув пишну Мессіну в груду каміння (Коцюб., II, 1955, 401).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 179.