ГРУНТО́ВНИЙ, а, е.
1. Який характеризується повнотою, глибиною, вичерпністю. Тільки грунтовна математична підготовка Брянського дала йому змогу швидко врахувати всю особливість роботи в горах (Гончар, 1, 1954, 102); Літературно-критичний нарис Абгара-Солтана — перша досить грунтовна праця, що з’явилася в слов’янській пресі про Ю. Федьковича (Рад. літ-во, 3, 1958, 81).
2. Який стосується корінних, основних питань. Завдання, поставлені перед вищою школою, вимагають грунтовного поліпшення ідейної і теоретичної підготовки майбутніх фахівців (Рад. Укр., 7.VIII 1949, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 182.