ГРУНТУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.
1. Спиратися на щось у своїх думках, рішеннях, діях і т. ін.; мати щось за основу. Вона [дружба] грунтується на високих засадах інтернаціоналізму (Рильський, III, 1956, 46); Соціалістична праця створює нові форми суспільного зв’язку між людьми, які грунтуються на товариськості і взаємному співробітництві (Ком. Укр., 6, 1966, 5).
2. Пас. до грунтува́ти 2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 182.