ГРЯ́ДА, и́, ж., рідко. Те саме, що гря́дка. Горпина, бачачи, що дитина так любо гралася, знялася і побігла на гряду до матері помагати їй вищипувати бур’ян (Мирний, 1, 1954, 52).
ГРЯДА́, и, ж.
1. Витягнута в довжину височина, гірське пасмо. Я уявив собі велетенський Карпатський хребет, що простягся із заходу на схід широкою двохсоткілометровою грядою (Жур., Вечір.., 1958, 276); Гряда Татр була вже позаду (Рибак, Час.., 1960, 360).
2. Смуга, ряд однорідних предметів. Від маяка в море виходила піщана коса, яка закінчувалась довгою грядою підводного каміння (Трубл., II, 1955, 183); Міцним щитом відгородила природа наш Далекий Схід, поставивши на океані гряди гранітних островів (Гонч., Вибр., 1959, 357).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 184.