ГРЯ́КАТИ, аю, аєш недок., розм. Створювати, видавати сильний звук, шум, стук при ударах, поштовхах, коливаннях, розривах і т. ін. Брязкають ключі в коридорі, грякають двері (Тесл., З книги життя, 1918, 106); Почалася дощова, грозова злива..; шугали блискавки і грякали громи (Чорн., Визвол. земля, 1950, 80); Ледь зажеврівся світанок — один за одним стали грякати в порту важкі снаряди (Гончар, Таврія.., 1957, 302).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 185.