ГРІХОВО́ДНИК, а, ч., розм. Той, хто порушує правила моралі або взагалі прийняті правила співжиття. — Це ти, старий гріховоднику! — радо промовив він, впізнаючи Василя Тимофійовича, — насилу, бач, пригадав одвідати!.. (Вас., І, 1959, 141); Дід Кияшко бурчить невдоволено: — Паразит! Духовного званія [звання], а такий гріховодник (Збан., Єдина, 1959, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 171.