ГРІ́ШНИК, а, ч. Той, хто має гріхи, грішить. [Виборний:] Великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого задають бешкету, що і старикам невпам’ятку (Котл., II, 1953, 15); Існує українська казка-легенда про великого грішника, який вчинив багато злодіянь, а пізніше покаявся (Мист., 6, 1955, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 172.