ГУБНИ́Й1, а́, е́.
1. Прикм. до губа́1 1. Губні м’язи; // Який виконується губами, діє за допомогою губ. Закінчила уроки ж семінарія — і сміх і крик під музику губну нехитру по класах залунали (Тич., I, 1957, 216); З німецьких окопів почулися звуки губної гармонії (Кучер, Голод, 1961, 129); // Признач. для губ. Геллерфорт поліз своїми пальцями в сумочку і, крім дзеркальця та губної помади, нічого не знайшов (Хижняк, Тамара, 1959, 122).
2. лінгв. Який утворюється з активною участю губ (див. губа́1 1) (про звуки). Губні (лабіальні) приголосні — приголосні звуки, при вимові яких основним артикулюючим органом є губи (Сл. лінгв. терм., 1957, 44).
ГУБНИ́Й3, а́, е́. Прикм. до губа́3 . Губних старост обирало населення повіту з місцевих дворян (Іст. СРСР, 1956, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 187.