ГУ́МОР, у, ч.
1. Доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття недоліків; уміння подати, зобразити щось у комічному вигляді. В їх розмові багато гумору та ще й щиро народного, цікавого, сільського (Н.-Лев., IV, 1956, 117); 3 давніх-давен гумор вважається своєрідною рисою українського народного характеру (Від давнини.., І, 1960, 231).
2. Художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді, а також твір літератури або мистецтва, що використовує цей прийом. Сатира і гумор є основними засобами художнього зображення дійсності в соціально-побутових казках (Нар. тв. та етн., 2, 1957, 34); Остап Вишня — видатний український радянський письменник, зачинатель української радянської сатири й гумору (Рад. літ-во, 5, 1957, 99); Жаргонні й діалектні вислови особливо широко застосовуються в гуморі і дають там неабиякий ефект (Рильський, III, 1956, 78).
3. перев. з означ. Психічний стан; настрій. Ще Ваше щастя, що маєте веселу вдачу, добрий гумор. І це треба берегти, бо воно підтримує сили (Коцюб., III, 1956, 369); Напившись кави, стара Янова впадала звичайно в дуже добрий гумор і ставала дуже говірлива (Кобр., Вибр., 1954, 19).
У [до́брому] гу́морі — у доброму настрої. Блюм сьогодні саме в гуморі (Кол., На фронті.., 1959, 73); -Приємно бачити вас у доброму гуморі (Шовк., Інженери, 1956, 171); Не в гу́морі — у поганому настрої. [Пан Маркел:] Не в гуморі я сьогодні, кохана пані (Вас., III, 1960, 224).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 194.