ГУ́ХНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до гу́хати і гу́хкати. Обріз рвучко вдарив назад.., враз задзвеніло скло, і вибух гухнув далекою луною (Епік, Тв., 1958, 150).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 200.