ГУЦИ́КАТИ, аю, аєш, недок., перех. і неперех., розм. Те саме, що гу́цати. В уяві залишався колишній рідний образ матері, що гуцикала Лукію на колінах і співала їй пісень (Донч., III, 1956, 91); Бурчав мотор. Гуцикала машина. Стогнали й тихо лаялися люди (Загреб., Європа 45, 1959, 164); — Бережись! — кричить старий циган, гуцикаючи на низенькому вороному коникові (Чаб., Балкан. весна, 1960, 337).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 200.