ГУЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., рідко. Те саме, що звуча́ти. Порожня бочка гучить, а повна мовчить (Укр.. присл.., 1955, 187); Її басовий голос грізно гучав у хаті, неначе там хто лаявсь (Коцюб., І, 1955, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 200.