ГІАЦИ́НТ, ч.
1. род. а. Декоративна цибулинна рослина з пахучими квітками. — Сниться мені часом, що вона .. все ходить в квітнику поверх левкоїв та гіацинтів і ні одна квітка не вгинається під її легенькими черевичками (Н.-Лев., IV, 1956, 18); По полю хвилями грали трави, між стеблами жовтими й червоними вогниками жевріли тюльпани, колихались голубі гіацинти (Скл., Святослав, 1959, 337).
2. род. у. Назва деяких коштовних каменів (граната, аметиста та ін.) червоного, жовтогарячого та жовтого кольорів.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 63.